Здебільшого Зелені свята починалися з четверга. Жінки вдосвіта йшли до лісу заготовляти лікарські трави. У цей день збирали також росу, якою лікували хворі очі.
У суботу, напередодні Трійці, селяни рвали материнку, чебрець, полин, лепеху й прикрашали запашним зіллям світлиці. Надвечір на «клечану суботу» йшли босоніж («щоб дерево не всохло») до лісу й запасалися галузками клена, липи, ясена. Ними оздоблювали обійстя, ворота, тини, хлів, одвірки хати, а також оселю.
У неділю, в день Трійці, відбувався один з найхарактерніших обрядів Зелених свят — ворожіння. Воно відбувалося під час розвивання вінків. Якщо вінок не засох — дівчині судилося довге життя. Зів'ялі вінки кидали у річку. Як попливе — щастя, а потоне — біда!
Неділя Зеленого тижня називається клечаною неділею, або П'ятдесятницею — це п'ятдесятий день після Великодня. В цей день люди зранку вдягаються по-святковому і вирушають до церкви. В руках кожна молодиця тримає пучок любистку, чебрецю, материнки та іншого зілля, люди вітають один одного, поздоровляють зі святом, зичать щастя.
В Україні здавна існує звичай після богослужіння йти хресним ходом до криниць і кропити їх свяченою водою. Деякі господарі виносять з хати до воріт стіл, накритий білою скатертиною, зверху кладуть хліб, сіль, воду. Священик зупиняється біля такого столу, читає Євангеліє, потім заходить до хати і кропить її свяченою водою.
Четвер Зеленого тижня називають Русалчиним Великоднем. У цей день, за народним звичаєм, дівчата йдуть таємно до лісу, щоб випросити в русалок і мавок багатих женихів. Під час русалчиних свят не слід викидати лушпиння з яєць, бо русалки робитимуть шкоду людям.
