Україна багата на свої традиції. Культура народу тісно переплелась із вірою. Твердо переконана, що знання традицій і звичаїв своєї країни робить нас сильнішими і багатшими.
 Я класний керівник 6Б класу ЗНВК №109. Учнівські колективи нашої школи беруть активну участь у фестивалі учнівських проектів "Тепло своїх долонь, і розуму, і серця я Україні милій віддаю".
  Я з учнями і батьками 6Б класу працюю над проектом "Звичаї і традиції українців. Свята". Мета нашого проекту донести до якнайширшого кола людей традиції, звичаї, свята українців. Сприяти ознайомленню з ними,  дотримання в повсякденному житті. Донести розуміння філософії українця: хто ми, які ми. Через знання себе як частини всього людства до об'єднання в єдину неповторну країну.
  13.10.2017 р. учні у формі усного журналу виступили перед 1-4 класами, розповівши про свято Покрови.
13.12.2017 р. відвідали класну годину 5А класу, де розповіли учням про святого Миколая.
14.12.2017 р. відбулося тепле, зворушливе спілкування з групою продовженого дня.








Вправа 1. Знайдіть і виправте у реченнях тавтологію (вживання спільнокореневих слів в одному словосполученні чи реченні).
1. Сьогодні ми святкуємо свято всієї родини. 2. Тарас Шевченко запам’ятався у пам’яті багатьох поколінь. 3. Спорт зміцнює тіло і робить його міцним і здоровим. 4. Він відчув почуття задоволенн6я від виконаної роботи.
Вправа 2. Знайдіть і виправте помилки. Визначте тип помилки, замініть слова які порушують будову речення.
1. Ми збирали малину, ожину, ягоди, чорницю. 2. Курсанти скоро будуть майбутніми офіцерами. 3. Дніпро – сама більша ріка України. 4. Я захоплено дивився на величні, високі сосни у сосновому лісі. 5. Фізичні вправи зміцнюють організм і роблять його міцним та здоровим. 6. Шевченко  подружився  з  друзями
 Вправа 3. Прочитайте. Знайдіть помилки та виправте їх. Де потрібно замініть слова. Відредагований варіант запишіть у зошит.
Мій брат старше мене на шість років. 2. Він у класі самий високий. 3. Я сяду біля його. 4. Мандрівники вирушили у далекий путь. 5. У кінотеатрі не було вільних місців. 6. Дикі гуси летять у вирій осінню.
Вправа 4. Визначте тип помилки та причини її виникнення. Відредагований варіант запишіть у зошит.
1. І ось Аскольд і Дир побачили перед собою красиве місто. Місто сподобалось Аскольду і Диру. Кияни довірили княжити у своєму місці Аскольду і Діру. За це Аскольд і Дир пообіцяли боронити місто від ворогів.





Пропонуємо вашій увазі усний журнал, який присвячений народному, а тепер і державному святу Покрови у виконанні учнів 6Б класу.

Осінь. Пора радості та смутку, пора спокою і тривог, найбагатша, найщедріша пора. Можливо, саме тому так багато свят на честь Богородиці саме восени. Це і свято Різдва Пресвятої Богородиці, або, як кажуть у народі, «Друга Пречиста» , і одне з найбільших свят - свята Покрова- Покров Пресвятої Богородиці



Покрова Пресвятої Богородиці — християнське і народне свято, відзначається церквами східного обряду (православними та греко-католиками) 14 жовтня.
 
Як же народилося це свято?

  Існує безліч легенд про те, як ощедровує Покрова людей своєю ласкою, яка милостива до тих вона, хто слухає і шанує своїх батьків, переймає матусину науку охайності, працьовитості, добра.
 
 За легендою, у цей день військо давніх русів на чолі з Аскольдом взяло в облогу центр православ'я — Константинополь, намагаючись захопити місто. Мешканці столиці Візантії у гарячий молитві звернулись до Богородиці з проханням про порятунок. І Богородиця, за оповіданнями, з'явилася перед людьми та вкрила їх своєю покровою (омофором). Після цього вороги вже не могли побачити цих людей.
     Як вказують деякі джерела, вражений Аскольд та його дружинники прийняли святе хрещення та стали християнами.
  
Чи існують інші версії?

 За іншою версією, натхненням для свята стало видіння Андрія юродивого під час облоги Константинополя військами агарян. Пресвята Богородиця з'явилася мешканцям міста у храмі та прийняла їх під свій захист покров. Після цього війська противника відступили, а місто було врятовано.
                              
                                Хто бідний, сумний – жаль чує,
                                Хто в нещасті упадає, тому щиро помагає.
                                От раз татари на село напали,
                                Святий монастир опляндрували,
                                Ченців божих повбивали,
                                Усіх людей скатували,
                                Ті бусурмани, люті погани,
                                Та Мати Божа, зірничка гожа,
                                Стала на горі в великій журі,
                                Щирі сльози проливала,
                                На побитих споглядала.
                              

                              


                                Душі зібрала, у рай повела,
                                Злинули душі в небо, до раю,
                                А Мати Божа по ріднім краю
                                Ходить далі і зітхає,
                                Слушного часу чекає,
                                Щоб нам помогти, від горя спасти.
У якому році вперше  стали відзначать це свято?

Свято Покрови Пресвятої Богородиці засноване на Русі князем Андрієм Боголюбським у 1164 році. Встановлене воно на честь Божої Матері, яка зняла зі своєї голови хустку - покрову і розкинула її над людьми, що знаходились у церкві, одночасно молячись за їх спасіння і врятування від біди. Ось ця її довга біла покрова (омофор) і стала своєрідним оберегом України, символом її споконвічного прагнення до встановлення злагоди і миру між своїми і чужими землями.
А як відносились до свята козаки?

Покрова Пресвятої Богородиці була одним з найголовніших свят запорозьких козаків, котрі будували багато однойменних храмів та шанували особливо ікони Покрови. Покрова  була заступницею козаків далеких походах, її зображення завжди було на хрестах, які носили козаки. Священною для кожного козака на Січі була Покровська церква, від порога якої січовики вирушали на захист рідної землі і куди з подякою за порятунок поверталися після походів. Після зруйнування Січі запорожці захопили з собою за Дунай і образ Пресвятої Покрови..



Сестриця Галя
Борис Грінченко
Старий Іван Лаврусь скинув обридливу сльозу, що "пробігла по всьому видові й повисла йому на довгому сивому вусові. Він скинув сльозу сердячись,— бо хіба ж подоба плакати старому дідові, що вже йому на п'ятий десяток звернуло? Ні, се бридня! Де люлька?
І він знову почав розпалювати свою люльку, що тричі вже її розпалював, і тричі вона гасла. Але ж і сього разу не довго вона стреміла в зубах у Йвана. Знов облягли чорні думи сиву йому голову, і похилилася голова над столом. А люлька, знов забута, лежала досі вже під ногами, і Іван її не бачив: він тепер нічого не бачив у цій хати, бо неначе якийсь тумань застилав йому очі, не давав глядіти. Ось він усе більшає та більшає, цей туман, ось уже він зовсім заслонив йому очі, і щось гаряче пробігло по щоці і знов повисло на сивому вусові. Еге, п'ятий десяток доживає,— не мало років прожив, та не плакав ніколи Йван, хіба що як хлопцем малим був, а тепер довелося заплакати.
Та й не дурно ж старий плаче: його дружини, що з нею він мало не тридцять років прожив, як риба з водою прожив, тепер її нема: вона лежить мертва у холодній ямі. Що він, старий, тепер діятиме на світі сам, одинокий, та ще й з трьома дітьми малими? Не дав же Господь йому щастя: всі великі повмирали, зосталися дома тільки малі,— дванадцятий рочок найстаршій дівчини Галі. Ось де вони всі троє сплять тихо, впокійно; тільки у Галі знати ще сльози на личку: мабуть плакала так, як оце тепер він, старий, плаче.
І знов щось гаряче по щоці — кить-кить. Але він того вже не чує. "Двадцять і шість років з тобою, Насте, прожили, а тепер довелося розлучатися"...
І почало йому, старому, згадуватися все, що тоді ще давно було. Як то воно молоді літа згадуються так легко! Ось тепер: сьогодні що зробиш — завтра вже й забув. А ті, далекі літа не забуваються...
Борис Грінченко

Грицько
Грицько вибіг з хати веселий, радий. Батько оце тільки вернувся з міста і привіз йому дві цукерки і великого-великого бублика, такого великого та товстого, що, мабуть, він був більший од Грицькової голови. А проте, може, це Грицькові тільки здавалось, що бублик такий великий, бо хлопець так не часто їв бублики і все маленькі. А надто що тепер був піст — петрівка, їсти було мало чого: хліб, та борщ, та каша або просто хліб та борщ щодня. А тут бублик — такий великий!
Грицько вже роззявив рота та й хотів припасти до бублика своїми білими зубами, але зупинивсь — він мов хотів довше поласувати і почав крутити бублик у руках, нюхати, як він гарно пахне. Потім згадав, що бублик ще смачніший буде з вишнями.
"Піду в садок — нарву ягід!" — подумав Грицько і перестрибнув через перелаз з двору в садок.
Садок був невеличкий, але рясний. Нешироким поділком він простягсь аж до річки, мало не до самісінької кручі. Тут були яблуні, сливи, вишні, — вишень найбільше. Віти так і гнулись під спілими червоними ягідьми.
Грицько підскочив до вишні і хотів рвати ягоди, але ту ж мить зупинивсь.
Під вишнею стояв невеликий, як і Грицько, років десяти хлопець, але низенький, присадкуватий. Це був Семен, сусідин Мотрин син. Мотря була вдова і жила сумежно з Грицьковим батьком, її садок теж був сумежно з його садком. Та хоч і сусіди були Грицько та Семен, ела ніяк не могли поладнати. Грицько був говіркий, веселий, любив пореготатися; Семен був мовчазний та похмурий. Грицько часто дивувався, чого це і Семен, і його мати все такі похмурі, і одного разу спитавсь про це в матері. Матері часто доводилося зчиняти з Мотрею спірку то за свиней, то за курей, і вона сказала:
— Того похмурі, що дуже злі.
Але батько сказав:
— Якби вони не були такі вбогі, то, може, не були б і такі злі.
— Як-то? — спитався Грицько.
— Так, — одказав батько, — як живеш недоїдаючи щодня та б’єшся, як риба об лід, заробляючи, то не будеш веселий.
Грицько цього до пуття не зрозумів. Йому здалося, що коли добрий, то вже добрий, а коли злий, то злий. А Грицьків батько був чоловік не вбогий, і через те Грицько недостатків не знав.