Вчитель української мови і літератури

Назва дня пов'язана з іменем єпископа Іоанна Готського (VII ст.). Він керував готською єпархією, що знаходилась на Південному березі Криму, поблизу сучасної Ялти. Готи — племена східних германців, які оселилися в Криму в III ст., Іоанн був греком, помер біля 700 р.

В народі Іванів день прозвали Довгим за те, що в цьому місяці найдовші дні. За повір'ям, якщо цього дня посіяти огірки, то вони виростуть довгими.

Від імені мученика Феодота Анкірського, страченого в 303 р.
Його називають Вівсяником, оскільки цієї пори починали сіяти овес. Предки наші примічали, що коли на Федота верхівка дуба ніби в хутряній опушці, то слід чекати доброго врожаю вівса.

На святого Феодота на дубі маківка з опушкою — будеш міряти овес діжкою.
Прийшов Феодот — береться земля за свій рід.
Прийшов Феодот — останній дубовий листок розвернув.

На честь дружини Дмитра Донського. Євдокія (так звали її в миру) була дочкою Нижньогородсько-Суздальського князя. Шлюб із 16-річним Дмитром був викликаний політичними розрахунками. Невдовзі Нижньогородське князівство увійшло до складу територіальної системи, на чолі якої стояла Москва. Після смерті чоловіка Євдокія прийняла чернецтво з іменем Єфросинії. Вона заснувала в Москві жіночий Вознесенський монастир. Померла в 1407 р.

30 травня відзначається день преподобного Ісаакія Далматського, апостола Андроніка і святої Іунії. Вони вірили у Христа, проповідували його вчення. Померли мирно, що для І століття було рідкістю. У давні часи помітили, що погода влітку буде саме такою, якою вона є у цей день.

Від імені Феодора Освяченого, учня Пахомія Великого. Святий Феодор мав чудовий дар усного слова, заслужив слави за прямоту суджень і незалежність характеру. Помер у 368 р. З давніх часів день пам'яті цього угодника був останнім строком для сівби ярих культур.Якщо на Федора зацвіла горобина, значить погода буде теплою.

    На Пахома-бокорія — ворота літу.
    На Пахоми тепло — все літо тепле.
    Прийшов Пахом — запахло теплом.

Відзначається на честь мученика Ісидора. Він народився в Олександрії, служив у римському війську. В 251 р. був засуджений і страчений за відмову служити імператору. На Сидора здавна саджали огірки. Примічали: якщо весь день ясний, то буде добрий урожай цього овочу.

В давні часи цього дня очікували, як закінчення будь-яких холодів: "На Ісидора відійдуть усі сивери (холода)". Але якщо день видавався все-таки холодним, то варто було очікувати такого ж літа: "На Сидора сиверко (північний вітер), і все літо таке". В день Ісидора прилітають ластівки, приносять тепло.

Скористайтесь посиланням http://osvita.ua/test/51416/

Пов'язується з іменем мучениці Гликерії. Вона походила із знатного римського роду, померла за християнську віру в 172 р. Оскільки близько цього часу з'являються комарі, то цей день у народі зветься Гликерією-комарницею. «Гликерія прилетіла й припала до тіла», — говорить із цього приводу прислів'я. Кажуть ще й так: «Багато комарів — багато ягід».

Вшановується пам'ять видатного письменника і церковного діяча IV ст. Народився він у Палестині близько 315 р., здобув добру освіту, володів п'ятьма мовами. Був обраний єпископом Констанції на Кіпрі. Йому приписується «Слово про поховання Ісуса Христа». В ньому розповідається про розп'яття Ісуса, про саме поховання і воскресіння. «Слово» було поширене у слов'янській писемності. Помер Єпіфаній у 403 р.
Мабуть, з дуже давніх часів дійшла до наших днів народна прикмета: «Коли на Єпіфана ранок у червоному каптані, чекай жаркого, пожежного літа».

Його встановлення пов'язане з діяльністю солунських братів Кирила і Мефодія, які жили в IX ст. Древньоболгарською (старослов'янською) мовою вони перекладали грецькі богослужебні книги, писали оригінальні твори, відкривали при церквах школи. Тим самим брати заклали основи слов'янської писемності і літератури. Спочатку це був день поминання просвітителів, а після Кримської війни 1856 р., коли в Болгарії почався третій період відродження, цей день був перетворений на свято болгарської освіти і культури. Тепер це свято слов'янської писемності і культури.

На честь одного з 12 апостолів. Його називали Зилотом, що означає ревнитель, тобто оборонець віри. Називали й Канонитом, тому що походив із Кани — міста Галілейського. За переказом, на його шлюбі були присутні Ісус Христос і Богоматір, де Господь перетворив воду на вино. Симон Зилот просвітив християнським ученням країни Африки. За іншою легендою, він проповідував у Британії та Персії і помер мученицькою смертю у перському місті Суанірі в І ст. На Симона спрадавна було заведено збирати зілля, корисне од усяких хвороб. Називають його Симоновим зелом — за співзвучністю із Зилот. Люди вірили, що саме апостол Симон дає цілющу траву, і вважали його покровителем знахарів. Зривали і копали зілля лише жінки, причому до сходу сонця. З особливою шаною ставились цього дня до землі. Бо вона, казали, іменинниця. Тому гріхом вважалося орати, боронувати чи копати.

«В кожнім році два Миколи: на першого Миколи не буває холодно ніколи, а на другого Миколи (19 грудня) не буває тепла ніколи», — каже народне прислів'я. Сьогоднішнє свято — одне з найпопулярніших у народі. Встановлене з нагоди перенесення в 1087 р. мощів святого Миколи Чудотворця з лікійського міста Мири в Малій Азії до італійського міста Бара. На цій події був присутній невідомий українець, як припускають, переяславський єпископ Єфрем, який і запровадив у нас відзначення цього дня. Святий Микола народився у 260 р. в місті Патарах у Малій Азії. Був архієпископом Мира, брав участь у І Вселенському соборі. В сказаннях про його життя говориться, що він міг зціляти сліпих і глухих, допомагав бідним, відвертав від них усілякі нещастя і взагалі прославився багатьма дивами. Помер у 343 р. З розповсюдженням християнства Микола Чудотворець прибрав функції багатьох язичницьких богів, став покровителем мореплавців, а також торгівлі, землеробства і коней. У цьому зв'язку виникли численні прислів'я: «Прийшов Миколай — коней випасай», «До Миколи не сій гречки і не стрижи овечки», «На Миколу весняного сади картоплю», «По Миколі не сій вівса». Якщо на другий день після Миколи теплого іде дощ, то все літо буде мрячним.

У народі святого називали Градобоєм і Пшеничником.

Якщо у цей день буде дощ - грибів буде багато. Була у цей день традиція пекти пироги для пригощання мандрівників і бідних. У цей час лопаються бруньки у лісової шипшини. Починають цвісти ранні іриси.

Церковний діяч, публіцист-письменник XV ст. Народився близько 1433 р. Походив з московського роду Майкових. Багато мандрував по країнах Сходу, вивчав релігійно-філософську літературу. Повернувшись на батьківщину, заснував скит на річці Сорі поблизу Кирило-Білозерського монастиря. У своїх творах виступав за передачу церковних земель державі, викривав користолюбство і неробство ченців. Помер у 1508 р.

За ім'ям Йова Багатостраждального. Йому приписується авторство однієї із книг Старого Заповіту — Книги Йова, яка вчить терпінню в незгодах. Він жив задовго до народження Ісуса Христа, ймовірно, за дві — півтори тисячі років до нього. Вшановується й пам'ять Йова Почаївського, ігумена і чудотворця. В XVI—XVII ст. він багато творив для зміцнення Почаївського монастиря і поширення його слави.
За старим звичаєм, цієї пори сіють горох, очікують роси, корисної для рослин, особливо для огірків. Коли на Йова ніч тепла, то буде огірковий рік.

День вишиванки
У культурі практично будь-якого народу є речі, які яскраво відображають його особливу національну традицію. Вишиванка - яскравий приклад і підтвердження цьому. Історія вишиванки своїми витоками сягає в незапам’ятні часи. Ще за свідченням знаменитого давньогрецького історика, географа і мандрівника Геродота, елементами вишиванки був прикрашений одяг скіфів, які проживали в наших землях в період VIII ст. до н. е. - IV ст. н. е. Знаменитий арабський мандрівник X ст. у своїх розповідях також згадує про русів, які носили вишитий одяг. У ході сучасних досліджень, наприклад, на Черкащині були знайдені срібні бляшки з фігурками чоловіків, датування знахідок VI ст., дослідження яких показали ідентичність елементів одягу і орнаменту вишивки українського народного костюма XVIII-XIX століть.
День вишиванки - поки ще не офіційне і відносно нове народне свято, покликане к сприянню єдності і культурного відродження всього багатонаціонального українського народу. Воно відзначається в третій четвер травня.

Колись в українських селах селяни зазвичай говорили: «На Тимофія велика надія». Якщо цього дня сонячно й тепло, то така погода буде і в кінці місяця.

Встановлено з нагоди перенесення мощів цих святих у 1072 р. і 1115 р. Князі Борис і Гліб, сини Володимира Святославича, були підступно вбиті в 1015 р. за наказом старшого брата Святополка, який оголосив себе спадкоємцем батька, прагнучи захопити владу над усією державою. Князі були поховані у Вишгороді в церкві святого Василія, а в 1072 р. їхні мощі були перенесені до нової церкви, названої їхніми іменами. У церемонії брали участь сини Ярослава Мудрого на чолі з Ізяславом. У столітню річницю загибелі Бориса і Гліба, коли київським князем став Володимир Мономах, відбулося ще одне урочисте перенесення мощів у кам'яний храм, збудований Олегом Святославичем, онуком Ярослава. Урочистості тривали три дні і були розраховані на те, щоб затьмарити свято Ізяслава 1072 р. Під час татаро-монгольської навали мощі Бориса і Гліба загинули. За народним переказом, вони сховані на дні глибокої криниці під вівтарем зруйнованого на Ольжиній горі храму в ім'я страстотерпців.
Нинішнє свято Бориса і Гліба зветься весняним на відміну від літнього (б серпня). Цієї пори проходять важливі сільськогосподарські роботи, а тому ще здавна в Україні говорили: «На Бориса і Гліба берися до хліба».

Походить від імені пророка Ієремії, який жив у VI ст. до народження Ісуса Христа. Йому належать Книга пророцтв і Книга плачу. Перша містить передрікання щодо вторгнення вавілонян тощо, друга — зворушливі вірші про місто Єрусалим. За переказами, Ієремію забили камінням, могила його знаходиться поблизу Каїра.

У нашому народному побуті цього святого називають Запрягальником (на відміну від Веремія-розпрягальника, який святкується 13 червня), оскільки раніше цієї пори починали важливі сільськогосподарські роботи з використанням волів та інших під'яремних тварин. За повір'ями, цього дня Веремій запрягає на небі свою колісницю і засіває хліб.

Наші пращури спостерігали за вечором і ніччю на Якова: теплий вечір і зоряна ніч пророкували грозове і тепле урожайне літо. На погоже літо вказував і ясний схід сонця.

Це день пам'яті дев'яти мучеників Кизичеських. Мученики вважаються в народі як тлумачі сновидінь і захисники від віспи. 12 травня практикувався такий звичай: якщо опівдні вийти на дорогу і підставити обличчя теплому вітру, то "здоров'я прибавиться на цілий рік". Наші пращури помітили, що ясний схід сонця у цей день обіцяє хороше літо.

Цей день пов'язаний з початком збору березового соку, яким поїли хворих. Також поправити здоров'я допомагав теплий (південний) вітер, характерний для цього дня. У давнину спостерігали за погодою вночі: якщо вона була теплою, а небо було зоряним, значить буде хороший врожай.

Коли в цей день дощ, то літо буде мокре.
Коли сонце сходить червоно - буде літо грізне, пожарне.
Хто на Мокія полить грядки - матиме добрий пожиток. У цей день сіють соняшники. Господиня вечером скидає сорочку й гола тричі обходить посів соняшників, приговорюючи: "Як не можна по світу голо ходити - щоб так не могли горобці моїх соняшників пити".

Закінчується Великодній тиждень на восьмий день, в Фомину неділю. Свою назву цей день отримав на згадку про явлення Ісуса Христа апостолу Фомі, який спочатку не повірив у чудо Воскресіння Христового - Фома Невіруючий.

Цей день ще називають: Антипасхи або Червона Гірка. За церковною традицією Антипасхи - значить день, подібний Великодню, і святкується так само радісно. У цей день останній раз служиться великодня літургія, і закриваються царські врата. А назва Червона гірка він отримав тому, що ігри та гуляння в цей день проводились на пагорбах, де раніше за інших розтанув сніг - червоних (красивих) гірках. Червона гірка символізує повний прихід весни.

У Фомину неділю пасхальне святкування досягає свого піку. У цей день планується найбільше веселощі з усіма великодніми іграми та забавами, повсюдно проводяться багатолюдні балагани. За народним звичаєм до Червоної гірки прийнято призначати весілля. Старовинна російське прислів'я говорить: "Хто на Червоній гірці одружується, той повік не розлучиться". Тому участь у гуляннях незаміжніх хлопців і дівчат вважалося обов'язковим, а відмова від участі вважався поганою прикметою.

Великодні свята закінчуються поминанням мертвих — молитвою і тризною «на горбках». У могильні горбки закопують яйця та шкаралупу від з'їдених яєць, кості зі освяченого м'яса, освячену сіль тощо. Виливають і чарку горілки: «Їжте, пийте й нас, грішних, поминайте». Часом цокаються крашанками об могильний хрест, надбивають їх, а потім віддають перехожим.

Починається вулиця (сходитися на гулянку (звичайно увечері).); народне повір’я твердить, що цілий цей тиждень двері Раю широко відчинені, і той, хто помре цього часу, йде просто в Рай («В Світлий тиждень пекло замкнене, а Царство отворене»); тому «Царські (Райські) врата» на цей час не зачиняються; у народі твердять, що на цьому тижні помирають звичайно праведні люди; див. ще Хоми́н ти́ждень. Хто умре на Великоднім тижні, той піде просто в рай. Бо на Великоднім тижні Царських врат не зачиняють і в церкві, і в Раю, — душа через Царські врата так і полетить просто в Рай (І. Нечуй-Левицький).

Святий Великомученик Георгій походив з славного роду, жив на початку IV століття при римському імператорові Діоклитіані (284 – 305 рр.). Батько його постраждав за віру Христову, а мати після смерті чоловіка оселилась у Палестині, де вона мала великий маєток. Молодий Георгій вступив до царського війська й скоро за свою мужність і відвагу отримав вищий військовий ранг ( трибуна).
Займаючи високе становище в царському війську, Георгій скоро став одним з близьких до царя. Діоклитіан не знав, яку віру визнає Георгій. У цей час було видано суворі закони проти християн. Наказано було палити їх книжки, руйнувати їх церкви, а самих їх віддавати на муки. Довідавшись про це, Георгій почав готуватись до смерті. Роздавши гроші й цінні речі, які у нього були, він відпустив на волю своїх рабів, а решту майна роздав бідним.
Улаштувавши свої справи, відважний юнак з’явився на царську раду до Никомідії, де тоді рішалась доля християн, і відкрито визнав свою віру в Христа. Цар намовляв Георгія залишити свою віру, не губити своєї молодості й принести жертву богам. Але це намовлення не захитало міцного юнака. Тоді цар, розгнівавшись, велів посадити Георгія до в’язниці, а потім віддати на тяжкі муки. Його

На Великодньому тижні прийнято поминати покійних. Для цього існує 2 дні - Великодній понеділок і Пасхальний четвер. Але це абсолютно не суперечить радісному духу свята з нагоди Воскресіння Христа. Вважається, що душі померлих у ці дні тимчасово повертаються на землю, щоб разом з живими теж порадіти святу, і тим самим вони як би отримують надію на власне воскресіння. Поминання не проводиться у церквах, поминати покійних покладається на кладовищі. За прикметами в ці дні не можна шити, щоб не зашити померлим очі, не можна прати, щоб не замутити воду перед померлими.

У цей день важливо показати свою гостинність родичам, сусідам та друзям. Не можна жаліти одне одному їжі та потрібно обмінюватися приємними новинами.
Цього дні селяни провідують озимі посіви. Привітавши ниву з Великоднем, вони сідають на узбіччі, їдять свячене й закопують крашанку – щоб добре земля родила. Потім відбуваються масові гуляння.
Як другого, так і третього великоднього дня дівчата водять хороводи – танцюють, співають, влаштовують гойдалки та інші забави. Якщо в понеділок обливають водою переважно хлопці, то у вівторок це роблять дівчата.

Великодний понеділок наші люди називають «Зливаним понеділком». Через те, що в народі з давних давен побутує звичай в той день зливатися водою. В Україні зливається подекуди не тільки молодь, а й старші.
За стародавнім звичаєм зливали тільки того, кого заставали в ліжку сплячим. Тому в цей день кожний старається рано встати, щоби його хтось несподівано не зілляв. Парубки, до того ж засідають на дівчат, коли ті йдуть вулицею, і несподівано обливають їх.
Старші обливаються трохи спокійніше. При цьому кажуть: «Христос воскрес». Зіллятий старається «віддячити» своєму противнику - зливає і його. Старі люди розповідають, що давніше зливалися ще більше, навіть над річку, чи коло криниці збігалися і там відрами виливали на себе воду. Коли чули голос дзвону, тоді зливання припиняли і всі спішили до церкви.
На Поділлі є така приповідка: «Він з цього сорому не обмиється і у Зливаний понеділок».
Безперечно, що зливаний понеділок своїми коренями теж сягає поганської віри. Разом з Водохрещам і Стрітенням він (Зливанний понеділок) становив для наших предків круг звичаїв поклоніння земним водам.

На теренах України святкувати Великдень, як Воскресіння Ісуса почали ще наприкінці першого тисячоліття, з прийняттям християнства. Обидва свята збігалися у часі (весна, рівнодення) і стосувалися відродження життя і надій. З роками чужорідне свято стало частиною місцевої культури, замінивши місцеві звичаї та адаптувавши місцеві обряди й атрибутику.

Ісус Христос, за біблійним сюжетом, воскрес рано-вранці і Воскресіння супроводжувалося великим землетрусом — янгол небесний відвалив камінь від дверей гробу Господнього. На світанку жінки-мироносиці Марія Магдалина, Діва Марія, мати Якова та Соломія прийшли до гробу з пахучими оліями, аби за звичаєм намастити ними тіло Ісуса, але побачили відвалений камінь і порожню труну. Тоді схвильованим жінкам з'явився янгол і сповістив про Воскресіння Господнє.

Розділи

Архів блогу