Третє за значенням народно-релігійне свято після Великодня і Різдва Христового. Його встановлено в пам'ять одержання Дівою Марією благої вісті про те, що вона стане Божою Матір'ю. За переказами, коли їй було 12 років, Бог сповістив, що вона народить Сина Божого. А після того, як Марію заручили з 82-річним Йосифом, з'явився до неї архангел Гавриїл і сказав: "Радуйся, благодатна, Господь з тобою".
В Україну свято прийшло з утвердженням християнства. В народі одержало назву третьої зустрічі весни (після Стрітення і Сорока Мучеників). Вважається, що весна в цей день остаточно поборола зиму, Бог благословляє землю і відкриває її для сівби, після чого можна копати чи орати землю.
Цього дня випускають на волю пташок, щоб співали, Бога прославляли та просили щастя-удачі тому, хто їх випустив. А інших тварин виганяють на подвір'я, щоб весну чули. Виставляють вулики. Яка погода на Благовіщення, така і на Великдень.
У народі з особливою пошаною ставилися до цього свята, оскільки вважали, що "Бог у цей день благословляє всі рослини", а відтак було за великий гріх братися за будь-яку роботу. Особливо застерігали вагітних жінок, бо як працюватимуть, то неодмінно відріжуть ніжку своїй дитині. Існує повір'я, що навіть птах на Благовіщення не в'є гнізда. За легендою, зозуля тому не має свого кубла й підкидає яйця в інші, що "колись на свято вила гніздо і Бог їй відібрав пам'ять".
Якщо хлопці зустрічали бузька, то показували йому священні хлібці, котрі спеціально тримали при собі для цієї нагоди, та гукали: "Бусень, бусень! На тобі голвоту, а ти мені жита копу!"; дівчата ж, зустрівши ластівку, брали в жменю землю й несли її на город, щоб посіяти її - на тому місці обов'язково зійде кріп.
З Благовіщенням пов'язане й інше повір'я: в цей день чорногуз має обов'язково знести бодай одне яйце. Проте для домашньої птиці свято не приносило особливої радості; господарі намагалися не брати яєць з кубел, бо якщо доторкнутися до них рукою, то начебто вилуплюватимуться курчата з двома головами. Більше того, якщо корова чи овечка приносили приплід на Благовіщення, то деякі селяни одразу ж різали його: "Бо з таких добра не ждати".
Великим гріхом вважалось на Благовіщення позичати вогонь. Цей звичай зафіксований на всій території України. А ось на Поліссі були переконані: якщо закопати в кінці посіву проскурку (проскурку), то град обійде стороною таке збіжжя...
Але найбільше вірувань, пов'язаних з Благовіщенням, побутувало на Закарпатті. Дівчата намагалися до схід сонця розплести волосся, обійти довкіл оселі й тричі замести в хаті долівку; сміття ж разом з віником відносили до річки і, набравши у відерце води, скроплювали нею те місце, де мали садити капусту, яка потім не слизнути (до речі, на Слобожанщині в цей день намагалися обов'язково висадити капустяну розсаду).
Особливі надії з цим святом пов'язували й пасічники. Дехто кидав у мед проскурку і підгодовував комах, щоб "зубастими були"; інші до медової сити добавляли червоного перцю і давали бджолам, щоб були здоровими. Найбільш заповзяті ставили на льотки вовчі пащі ("Бджола, котра пролізе через неї, зуміє одгризтися від чужих") або ж розстеляли перед вуликом червону тканину ("Най комахи зляться на напасників").
Обрядові дії проводили і з домашніми тваринами. Щоб корови давали багато молока, ввечері, напередодні Благовіщення, наповнювали відра й дійниці водою; убезпечувались од відьом засіванням освяченим на Спаса маком-відюком хлівів, спалювали старі постоли чи капелюхи, а попіл давали тим тваринам, які не звикали до пасовиськ. Крім того, в цей день намагалися не впускати до своїх осель чужих жінок і дівчат, "щоб лиха не принесли".
З Благовіщенням пов'язаний ще один обряд, котрий у народі називали "вдовиним плугом". Цей високогуманний звичай засвідчує високий рівень моральності, шляхетність суспільних взаємин серед простого народу. Саме в цей день сільські громади, зібравшись на свої віча, вирішували, хто і коли буде обробляти ниви вдовам та сиротам.
Адже здавна в Україні існував звичай: першу весняну оранку починали в тих родинах, де не було господаря. Виконували цю нагальну і важливу роботу за допомогою толоки, тобто колективно і без оплати. Вважалося аморальним, якщо хтось із односельців, знехтувавши звичаєм, раніше од вдів починав орати в себе вдома.
Сила Квітня Народний календар О цій порі починають цвісти перші весняні квіти: проліски, первоцвіт, ряст, сон-трава. За народними прикметами, хто знайде в цей день ряст, то повинен його зірвати, кинути під ноги й промовляти: «Топчу, топчу ряст, дай Боже, діждати і на той рік топтати!» Звідси й вислови: «Топтати ряст» — значить жити, «не топтати» — значить померти. «Мабуть, йому вже рясту не топтати», — кажуть про кволого, хворого чоловіка, що має скоро померти. Те ж саме кажуть і про сон-траву. «Дай, Боже, діждати, сон-траву топтати!» Раніше виходили цілим селом або вулицею топтати ряст, при чому і малі і старі.
Якщо на Благовіщення, йдучи по воду, дівчина знайде квітку первоцвіту, то це знак, що цього літа вона вийде заміж. «Первоцвіт — вісник дівочого весілля».
На Поділлі вважають, що пролісок — символ надії, щастя, молодої краси. Хто знайде пролісок на Благовіщення й зірве його, повинен покласти за пазуху. На Великдень, як заспівають «Христос Воскрес!» потрібно вийняти із пазухи й покласти під іконами на щастя. На Харківщині вважали, що хто хоче бути красивим, повинен на Благовіщення рано-вранці налити в миску холодної води, покласти пролісок і вмитися.
Прислів’я, пов'язані з цим святом, стверджують: «На Благовіщення весна зиму остаточно переборола» чи «Благослов зиму руйнує», а тому уважно стежили за погодою.
Якщо ввечері зоряно, то вродять коноплі.
Яка погода на Благовіщення, така і на Великий день,
Гарна погода — гарний врожай.
Туманний ранок — повінь на річках.
Якщо на Благовіщення лежить сніг — літо неврожайне,
Благовіщення без ластівок — холодна весна.
На Благовіщення всяка гадь вилазить з гнізда.
На Благовіщення зими не лай, а саней не ховай.
На Благовіщення чорногуз прилітав і ведмідь встає.
На Благовіщення птиця гнізда не в’є.
На Благовіщення півень на порозі нап'ється, то на Юрія (6 травня) віл напасеться.
До Благовіщення кам'яна весна.
В Україну свято прийшло з утвердженням християнства. В народі одержало назву третьої зустрічі весни (після Стрітення і Сорока Мучеників). Вважається, що весна в цей день остаточно поборола зиму, Бог благословляє землю і відкриває її для сівби, після чого можна копати чи орати землю.
Цього дня випускають на волю пташок, щоб співали, Бога прославляли та просили щастя-удачі тому, хто їх випустив. А інших тварин виганяють на подвір'я, щоб весну чули. Виставляють вулики. Яка погода на Благовіщення, така і на Великдень.
У народі з особливою пошаною ставилися до цього свята, оскільки вважали, що "Бог у цей день благословляє всі рослини", а відтак було за великий гріх братися за будь-яку роботу. Особливо застерігали вагітних жінок, бо як працюватимуть, то неодмінно відріжуть ніжку своїй дитині. Існує повір'я, що навіть птах на Благовіщення не в'є гнізда. За легендою, зозуля тому не має свого кубла й підкидає яйця в інші, що "колись на свято вила гніздо і Бог їй відібрав пам'ять".
Якщо хлопці зустрічали бузька, то показували йому священні хлібці, котрі спеціально тримали при собі для цієї нагоди, та гукали: "Бусень, бусень! На тобі голвоту, а ти мені жита копу!"; дівчата ж, зустрівши ластівку, брали в жменю землю й несли її на город, щоб посіяти її - на тому місці обов'язково зійде кріп.
З Благовіщенням пов'язане й інше повір'я: в цей день чорногуз має обов'язково знести бодай одне яйце. Проте для домашньої птиці свято не приносило особливої радості; господарі намагалися не брати яєць з кубел, бо якщо доторкнутися до них рукою, то начебто вилуплюватимуться курчата з двома головами. Більше того, якщо корова чи овечка приносили приплід на Благовіщення, то деякі селяни одразу ж різали його: "Бо з таких добра не ждати".
Великим гріхом вважалось на Благовіщення позичати вогонь. Цей звичай зафіксований на всій території України. А ось на Поліссі були переконані: якщо закопати в кінці посіву проскурку (проскурку), то град обійде стороною таке збіжжя...
Але найбільше вірувань, пов'язаних з Благовіщенням, побутувало на Закарпатті. Дівчата намагалися до схід сонця розплести волосся, обійти довкіл оселі й тричі замести в хаті долівку; сміття ж разом з віником відносили до річки і, набравши у відерце води, скроплювали нею те місце, де мали садити капусту, яка потім не слизнути (до речі, на Слобожанщині в цей день намагалися обов'язково висадити капустяну розсаду).
Особливі надії з цим святом пов'язували й пасічники. Дехто кидав у мед проскурку і підгодовував комах, щоб "зубастими були"; інші до медової сити добавляли червоного перцю і давали бджолам, щоб були здоровими. Найбільш заповзяті ставили на льотки вовчі пащі ("Бджола, котра пролізе через неї, зуміє одгризтися від чужих") або ж розстеляли перед вуликом червону тканину ("Най комахи зляться на напасників").
Обрядові дії проводили і з домашніми тваринами. Щоб корови давали багато молока, ввечері, напередодні Благовіщення, наповнювали відра й дійниці водою; убезпечувались од відьом засіванням освяченим на Спаса маком-відюком хлівів, спалювали старі постоли чи капелюхи, а попіл давали тим тваринам, які не звикали до пасовиськ. Крім того, в цей день намагалися не впускати до своїх осель чужих жінок і дівчат, "щоб лиха не принесли".
З Благовіщенням пов'язаний ще один обряд, котрий у народі називали "вдовиним плугом". Цей високогуманний звичай засвідчує високий рівень моральності, шляхетність суспільних взаємин серед простого народу. Саме в цей день сільські громади, зібравшись на свої віча, вирішували, хто і коли буде обробляти ниви вдовам та сиротам.
Адже здавна в Україні існував звичай: першу весняну оранку починали в тих родинах, де не було господаря. Виконували цю нагальну і важливу роботу за допомогою толоки, тобто колективно і без оплати. Вважалося аморальним, якщо хтось із односельців, знехтувавши звичаєм, раніше од вдів починав орати в себе вдома.
Сила Квітня Народний календар О цій порі починають цвісти перші весняні квіти: проліски, первоцвіт, ряст, сон-трава. За народними прикметами, хто знайде в цей день ряст, то повинен його зірвати, кинути під ноги й промовляти: «Топчу, топчу ряст, дай Боже, діждати і на той рік топтати!» Звідси й вислови: «Топтати ряст» — значить жити, «не топтати» — значить померти. «Мабуть, йому вже рясту не топтати», — кажуть про кволого, хворого чоловіка, що має скоро померти. Те ж саме кажуть і про сон-траву. «Дай, Боже, діждати, сон-траву топтати!» Раніше виходили цілим селом або вулицею топтати ряст, при чому і малі і старі.
Якщо на Благовіщення, йдучи по воду, дівчина знайде квітку первоцвіту, то це знак, що цього літа вона вийде заміж. «Первоцвіт — вісник дівочого весілля».
На Поділлі вважають, що пролісок — символ надії, щастя, молодої краси. Хто знайде пролісок на Благовіщення й зірве його, повинен покласти за пазуху. На Великдень, як заспівають «Христос Воскрес!» потрібно вийняти із пазухи й покласти під іконами на щастя. На Харківщині вважали, що хто хоче бути красивим, повинен на Благовіщення рано-вранці налити в миску холодної води, покласти пролісок і вмитися.
Прислів’я, пов'язані з цим святом, стверджують: «На Благовіщення весна зиму остаточно переборола» чи «Благослов зиму руйнує», а тому уважно стежили за погодою.
Якщо ввечері зоряно, то вродять коноплі.
Яка погода на Благовіщення, така і на Великий день,
Гарна погода — гарний врожай.
Туманний ранок — повінь на річках.
Якщо на Благовіщення лежить сніг — літо неврожайне,
Благовіщення без ластівок — холодна весна.
На Благовіщення всяка гадь вилазить з гнізда.
На Благовіщення зими не лай, а саней не ховай.
На Благовіщення чорногуз прилітав і ведмідь встає.
На Благовіщення птиця гнізда не в’є.
На Благовіщення півень на порозі нап'ється, то на Юрія (6 травня) віл напасеться.
До Благовіщення кам'яна весна.